Вы читаете intertextualka

Previous Entry | Next Entry

Лист другові


Привіт! Життя настільки швидко летить, що не встигаєш озиратися довкола. Кожного дня пари, кожного дня намагаєшся щось донести, чомусь навчити, навіть якщо відчуваєш шалений спротив… Та ось настає мить, коли ти ніби спотикаєшся, ти не віриш, що завтра не бігти, а, навпаки, лежати. Ця «чудова» мить називається хвороба. Лежачи під ковдрою, ти чи не вперше за кілька місяців згадуєш дорогих тобі людей. Згадуєш не про них, а саме їх: їхні рухи, їхній голос, сміх, якісь моменти спілкування. Згадуєш і соромишся, що за бігом життя не встигаєш їм подзвонити, побачитися з ними.

 

Вибач мені вкотре! За мою дурну забудькуватість, за звичку розплескувати себе не перед тими людьми, за мовчання!

Метки: